Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Юрій Зайцев зазначає, що за 50 років своєї роботи Європейський суд довів 800 мільйонам європейців свою ефективність. Про те, які справи Суд розглядає нині проти України – наше інтерв’ю з паном Юрієм.

Юріє Євгеновичу, за офіційною статистикою, у 2005 р. Україна посідала друге місце за кількістю винесених проти неї Європейським судом з прав людини рішень щодо суті (120 (10.86%). У чому причини такої статистики і чи змінилася ситуація нині?

У період з 1 січня 2008 року до 30 грудня 2008 року Європейським судом з прав людини (далі – Європейський суд) розглянуто 136 справ за заявами, поданими проти України.

У 110 справах винесено рішення щодо суті, з яких у 39 справах було констатовано порушення, у 71 було констатовано порушення частково.

Заяви у 26 справах визнано неприйнятними, з яких 20 – повністю неприйнятними, 6 – частково неприйнятними.

Варто зазначити, що левову частку констатованих порушень становить невиконання рішень національних судів, і пов’язане це, передовсім, не стільки з недоліками в роботі Державної виконавчої служби, скільки з причинами системного характеру. Йдеться про ситуації, коли на законодавчому рівні блокується примусове виконання судових рішень, – наприклад, щодо підприємств, частка держави в статутному фонді яких складає 25% і вище, або під час процедури банкрутства чи ліквідації таких підприємств тощо.

Інші проблеми пов’язані із відсутністю бюджетного фінансування законодавчо встановлених гарантій різним категоріям громадян.

Зростає також кількість рішень, де причиною невиконання Україною своїх міжнародних зобов’язань є вади адміністративної та судової практики.

Шлях до недопущення у подальшому зазначених вище порушень витікає із самої їхньої природи – це відповідна зміна законодавства, забезпечення належного фінансування, припинення негативної адміністративної та судової практики.

Які були прийняті останнім часом Європейським судом з прав людини рішення у справах українців проти України на користь заявника?

Переважну більшість проблем, які призводять до констатації Європейським судом порушення Україною положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) становлять:

По-перше, як я уже сказав, це невиконання або нерозумно тривале виконання рішень національних судів.

По-друге, це тривале провадження досудового слідства у кримінальних справах та судового розгляду цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справ – простіше кажучи, судова тяганина.

Зростає також кількість рішень за заявами осіб, що тримаються під вартою або відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Відповідно до статті 3 «Заборона катування» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава має забезпечити особі такі умови тримання під вартою, які б не порушували її людської гідності, щоб спосіб виконання покарання не зумовлював страждання або труднощі, які б перевищували неминучий рівень страждань, що пов’язаний із самим характером покарання, в основі якого лежить позбавлення людини свободи.

У таких справах, як «Мельник проти України», «Кучерук проти України», «Яковенко проти України» Європейський суд визнав порушення статті 3 Конвенції щодо умов тримання заявників та надання їм належної медичної допомоги. Також стаття 3 Конвенції створює позитивний обов’язок для держави ефективно розслідувати заяви осіб про неналежне поводження, особливо якщо таке поводження мало місце з боку представників держави або в той час, коли особа була під контролем держави, – і з цих питань Європейський суд константував і продовжує констатувати низку порушень з боку України.

Розширюється – і кількісно, і, на жаль, якісно – перелік справ, у яких Європейських суд встановлює процесуальні порушення з боку українських судів під час розгляду цивільних, кримінальних та господарських справ, які входять у суперечність із статтею 6 «Право на справедливий суд» Конвенції.

Так, наприклад, Європейський суд дійшов висновку про відсутність доступу до суду у справах «Церква села Сосулівка проти України», «Воловік проти України»; у справах «Сокуренко та Стригун проти України» та «Верітас проти України» Європейський суд вирішив, що Верховний Суд України перевищив свої повноваження за Господарським процесуальним кодексом і не може вважатись «судом встановленим законом». Класичною в негативному сенсі стала справа «Проніна проти України», де національний суд просто …проігнорував (!) посилання позивачки на норми Конституції України. Особливе занепокоєння викликає констатація Європейським судом процесуальних порушень під час провадження у кримінальних справах як на етапі досудового слідства, так і під час судового розгляду. Це і порушення права обвинуваченого на захист («Яременко проти України»), і питання презумпції невинуватості («Грабчук проти України»), і незабезпечення права підсудного на допит свідків обвинувачення («Жогло проти України»), і неналежна оцінка доказів, які лягли в основу обвинувачення («Яременко проти України», «Луценко проти України»).

Експерти вважають, що Європейський суд з прав людини має пройти реформацію для ефективнішої своєї роботи та швидшого розгляду справ. Яка Ваша думка з цього приводу?

На сьогоднішній день, в умовах, коли за 50 років своєї роботи Європейський суд довів 800 мільйонам європейців свою ефективність, чи не найгостріше постало питання його перевантаженості. На цьому постійно наголошує у своїх публічних виступах Голова Суду пан Жан-Поль Коста, це спонукає органи Ради Європи шукати шляхи реформування Європейського суду, передовсім в інституційній та процесуальній площинах. Виходом мало б стати прийняття Протоколу №14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак він до цього часу не набув чинності у зв’язку із тим, що не був ратифікований Російською Федерацією.

Крім того, Комітетом Міністрів Ради Європи у травні 2004 року було ухвалено низку керівних документів, спрямованих на підвищення ефективності Суду та виконання його рішень, а на Варшавському саміті глав держав та керівників урядів держав-членів Ради Європи з цією метою навіть було створено спеціальну міжнародну групу із числа знаних фахівців європейського права, яка отримала назву «Група мудреців». Цією групою для Комітету Міністрів було підготовлено доповідь з питань реформування Європейського суду, вона зараз активно обговорюється як в структурах Ради Європи, так і юристами держав-членів.

Варто зазначити, що деякі положення з напрацювань Комітету Міністрів та Групи мудреців вже знаходять свою реалізацію – так, приміром, Європейський суд все частіше вдається до процедури ухвалення так званих «пілотних» рішень, коли за моделлю розгляду однієї справи вирішується й низка інших, з констатацією ідентичних порушень.

Як на мене, ця процедура хоч і певною мірою й розвантажує Європейський суд, однак може бути застосована лише до так званих справ-«клонів», де порушення і за своєю природою, і за обсягом дзеркально повторюються. Однак, як свідчить практика, в одній заяві доволі часто може міститися ще кілька якісно інших скарг. Таким чином, у разі застосування до таких справ «пілотної» процедури, ці скарги просто залишаться поза увагою Суду.

Отже, на мою думку, повноцінно реформувати Європейський суд з прав людини може тільки внесення державами-членами Ради Європи змін безпосередньо до тексту Конвенції.

Джерело:сайт Міністерства юстиції України

  Версія для друку

  Лінк на e-mail