Основна сутність визначеної на сьогодні державної стратегії національного розвитку України полягає в реалізації чітко окресленого курсу на впровадження принципів сталого розвитку через глибокі структурні зміни та поглиблення курсу ринкових реформ, через послідовну екологічну та соціальну політику.

Для мобілізації і нарощування потенціалу переходу до сталого розвитку в Україні підготовлено Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку на 2003–2015 роки, яка схвалена Національною комісією сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України.

Пропонуємий вашій увазі звіт розглядає соціальний контекст, аналізує політичні та соціальні чинники, які впливають в Україні на доступ громадськості до інформації екологічного змісту, на участь в прийнятті екологічно важливих рішень та на доступ до правосуддя з екологічних питань. В дослідженні представлені результати аналізу доступу до чотирьох різних типів інформації екологічного змісту: про екологічні надзвичайні ситуації; про моніторинг води і повітря; звіти про стан навколишнього природного середовища та документи екологічної звітності промислових підприємствах. Також  розглядаються приклади участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень у хімічній промисловості та екологічній сфері та аналізується розвиток інституційної спроможності української держави для поінформованої участі.

Отримані в результаті дослідження дані дозволяють його виконавцям зробити наступні головні висновки.

Оцінка законодавства щодо доступу до екологічної інформації є в цілому позитивною і не створює реальних перешкод на шляху до реалізації права громадян на отримання такої інформації. Серед різних типів інформації екологічного змісту найнижчий рівень доступу зафіксовано в сфері екологічної звітності промислових підприємств, а найкраща ситуація складається в практичному доступі до державних звітів про стан навколишнього природного середовища.

Інформація про доступ громадськості до участі в прийнятті екологічно значимих рішень на прикладі відібраної для аналізу хімічної промисловості України виявилась практично відсутньою. Цей факт дозволяє групі виконавців дослідження стверджувати, що в цьому секторі української економіки право громадськості на участь в прийнятті екологічно значимих рішень фактично не реалізується.

Як засвідчив зібраний фактологічний матеріал, урядові структури мають достатньо розвинену організаційну інфраструктуру та людські ресурси для реалізації участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень. Поруч з цим, слід визнати мало вагомість державної фінансової підтримки діяльності громадських екологічних організацій, відсутність в нормативно-правових актах, що регулюють участь громадських організацій у виконанні державних замовлень, самої норми участі громадськості.

Повна версія дослідження

Джерело: Український екологічний портал

  Версія для друку

  Лінк на e-mail