Максим Лациба, Український незалежний центр політичних досліджень 

Гарантування і захист громадянських та політичних прав громадян не обмежується періодичними вільними виборами й ефективною системою судочинства. Щоденна діяльність громадянського суспільства та його організацій є необхідною умовою функціонування правової держави і демократичного врядування. І навпаки, ігнорування та придушення громадських ініціатив, відсутність механізмів участі громадськості й організацій громадянського суспільства у процесі прийняття рішень призводять до стагнації суспільства, зростання корупції, усунення дедалі численніших груп громадян від розв’язання соціальних проблем на рівні громад і держави загалом. В Україні досі не діє єдина системна державна політика щодо взаємодії з громадянським суспільством і сприяння діяльності організацій громадянського суспільства (ОГС). Відтак численні судові позови (у тому числі й у міжнародні суди), акції протесту, повідомлення ЗМІ про факти порушення державними органами громадянських прав свідчать про збереження ситуації взаємної недовіри і низької мотивації до співпраці навіть у тих сферах, де вона вочевидь іде на користь усьому суспільству (як-от: соціальні послуги ВІЛ-інфікованим та "дітям вулиці").


На рівні місцевого самоврядування спостерігаються лише поодинокі зміни. Тільки 11% територіальних громад в Україні мають затверджені статути, де врегульовані такі форми взаємодії з громадянським суспільством, як проведення громадських слухань, загальних зборів громадян і процедури висування місцевих ініціатив.
За оцінками представників громадських організацій, в Україні, на жаль, поки що не відбулося встановлення партнерських відносин між владою і громадськими організаціями, не відбулось інституціоналізації структур громадської участі та запровадження чітких процедур консультацій з громадськістю. Громадяни значною мірою відчужені від влади і не впливають на її дії. Відповідно до соціологічного дослідження Центру Разумкова, 80% громадян не відчувають себе господарями власної держави (опитування проведено у квітні 2007року, похибка – 2,3%). Мають таке відчуття лише 11% громадян.

Інформаційна відкритість органів державної влади є однією з обов’язкових умов існування демократичного суспільства, залучення громадян до процесу вироблення політики, здійснення ефективного державного управління та громадського контролю. Середній рівень інформаційної відкритості сайтів центральних органів виконавчої влади склав 58% (за даними моніторингу УНЦПД у травні 2007 року). Саме інформаційна "закритість" органів влади є однією з причин втрати владою своєї легітимності в очах людей, проведення неефективної політики, відчуження влади від громадян, усталення корупції.

Українська держава гарантує громадянам право на свободу інформації (ст. 34 Конституції України), на індивідуальні та колективні звернення до органів влади та посадових осіб (ст. 40), на участь в управлінні державними справами (ст. 38).

На сьогодні держава сформувала цілу низку механізмів залучення громадян до прийняття рішень, однак більшість із них не працюють належним чином. Головними причинами цього є невміння і небажання представників влади керуватися в роботі певними принципами і переходити до процедур публічної політики, визнавати організації громадянського суспільства рівними партнерами і проводити з ними консультації. З іншого боку, ми бачимо пасивність і відсутність професійної готовності самої організованої громадськості вести професійний діалог щодо вироблення державної політики.

Для покращення ситуації мають відбуватися два паралельні процеси: 1) ОГС повинні стати необхідними для влади - розробляти ті продукти й здійснювати послуги, які влада без них якісно зробити не може; 2) влада повинна ефективно використовувати потенціал ОГС щодо розробки та впровадження державної політики і законів.

Завантажити звіт

  Версія для друку

  Лінк на e-mail