Сьогоднішні умови розвитку діяльності неурядових громадських організацій вимагають від них не тільки активності, знань та навичок у сферах законодавства, правозастосування, але і залучення в адвокатування змін, активного використання інструментів моніторингу, підтримки стратегічних судових справ громадського інтересу, участі у вторинній допомозі не тільки у використанні національних механізмів захисту, але і міжнародних інструментів захисту трудових прав.

Саме неурядові громадські організації є партнерами держави у наданні соціальних послуг та вирішенні проблем соціально вразливих верст населення.

Однією із вагомих проблем в Україні залишається питання бідності та рівня забезпечення життя населення в сільських населених пунктів. За різними підрахунками до 27-30 % українського населення можна вважати бідними за індикаторами ООН.

Як відзначається у доповіді Комісії з розширення правових можливостей бідних верств населення «Як зробити закон доступним для всіх», одним із чотирьох «стовпів» розширення правових можливостей є трудові та соціальні права, поруч із такими як доступ до правосуддя і верховенство права, право власності та підприємницькі права. Як відзначається у доповіді «Більшість бідного населення проводить час на роботі, але при цьому не отримують достатнього для життя доходу».

Соціально-економічні права: українські реалії. Трудові права та інші права є тісно пов’язаними між собою, але вони становлять одну із основ у посиленні правових можливостей бідних верств населення.  Одним із важливих «джерел» розуміння  стану із правами людини у державі є, безперечно, Рішення Європейського Суду з прав людини. В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні.[1] Також Європейський Суд з прав людини включає до мирного володіння своїм майном, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.Так як і в інших подібних справах, у справі "Баландіна проти України" (заява N 16092/05, рішення від 6 грудня 2007 року) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу щодо мирного володіння своїм майном, коли справа стосувалась заборгованості щодо виплати заробітної плати. Дзержинський районний суд м. Харкова  у рішенні від 5 травня 2000 року зобов'язав колишнього роботодавця заявниці - Державне комунальне ремонтно-будівельне підприємство з ремонту житлового фонду Фрунзенського району м. Харкова -  виплатити їй 4489,02 грн. заборгованості із заробітної плати та інших виплат, однак після ліквідації заборгованість залишилась у зв'язку з відсутністю коштів підприємства-боржника.  Аналогічно у справі «Батрак проти України» (заява N 50740/06, рішення від 18 червня 2009 р.) встановлено, що 9 квітня 2004 року Автозаводський районний суд міста Кременчука присудив заявниці 8636,45 гривень виплат, гарантованих статтею 57 Закону України «Про освіту». Зазначені виплати, передбачені для викладачів, не здійснювались через відсутність видатків на такі цілі у державному бюджеті.  У справі «Безуглий проти України» Європейським Судом з прав людини встановлено порушення статті 1 Протоколу № 1 у зв’язку із тим, що заявнику не виплачено присуджені національним судом виплати щодо заборгованості із заробітної плати. У справі «Білецька проти України» (заява № 25003/06, рішення від 10 грудня 2009 року) встановлено порушення права на мирне володіння своїм майном через невиконання рішення суду про виплату заробітної плати. У справах «Деревенко та Довгалюк проти України», «Дідух проти України» також розглядалось Європейським Судом з прав людини питання про виплату заробітної плати. [2]

Більшість Рішень Європейського Суду з прав людини останнім часом навіть і коли пов’язані із захистом права власності, здебільшого стосуються виконання рішень національних судів.Фактично можна говорити про те, що жодне право в Україні, в тому числі трудове право, не може бути ефективно захищене, оскільки не працює судова система та механізми виконання рішень національних судів.  У результаті оцінки системних звернень громадян проти України до Європейського Суду з прав людини, Суд застосував процедуру «пілотного рішення» у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява N 40450/04, рішення від 15.01.2010 р.)[3]повторюваний і хронічний характер проблем, які лежать в основі порушень, велика кількість потерпілих від таких порушень в Україні та нагальна необхідність надання їм невідкладного й належного відшкодування на національному рівні.» Про системний характер проблем, на який указується в цій справі, свідчить той факт, що на час розгляду справи у Суді очікували розгляду приблизно 1400 заяв проти України, які повністю або частково стосувались цих проблем, і кількість таких заяв постійно зростає. Суд зобов’язав державу здійснити заходи щодо забезпечення виконання рішень судів.

В силу того, що в підготовлених законопроектних ініціативах поєднувалось питання ефективності механізмів виконання рішень судів та питань «ручний режим» визначення пільг та інших соціальних виплат, це викликало соціальну напругу. Можливість впливу прийнятого закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» на посилення ефективності системи виконання судових рішень не високо оцінюють експерти та правозахисники.

Отож, як засвідчує практика Європейського Суду з прав людини, щодо України існує чимала кількість справ щодо порушення трудових прав, доказів того, що це є одним із «викликів» у захисті прав людини сьогодні.

Участь громадськості: громадські правозахисні приймальні та правова допомога. Як відзначається у доповіді Комісії з розширення правових можливостей бідних верств населення «Як зробити закон доступним для всіх», одним із способів розширення правових можливостей є розширення кола суб’єктів та спектру правових послуг для таких верст населення. В тому числі це слід забезпечувати через зняття бар’єрів у наданні правової допомоги, врахування потреби активної участі асоціацій юристів, адвокатів, правозахисників, стимулювання такої участі, в тому числі залучення до надання правової допомоги, підтримки держави.

Система правової допомоги в Україні починає формуватись завдяки певним зрушенням у законодавчому регулюванні, водночас надалі поки що основним «виконавцем» цих «послуг» державі не вдається стати,  це «зобов’язання»  взялись виконувати громадські організації, благодійні організації, правозахисні приймальні.

 Громадські неурядові організації за підтримки проектів міжнародної допомоги здійснюють надання такої безоплатної правової допомоги. Наприклад, у рамках коаліції «Трудові відносини», що підтримується Проект USAID “Правова країна” залучені  близько тридцяти громадських неурядових організацій, що надають правову допомогу, правові клініки та юридичні фірми. Метою коаліцій є  сприяння забезпеченню прав людини у сфері трудових відносин, покращення доступу до правосуддя, підвищення правової обізнаності, вдосконалення правового регулювання та юридичної практики у сфері трудових відносин, розвиток діалогу між учасниками трудових правовідносин шляхом надання консультацій, правової освіти, представлення інтересів на основі пріоритетів верховенства права і прав людини.

Також в Україні здійснюється  реалізація ініціативи "Покращення правових можливостей бідних верств населення” за підтримки Інституту Відкритого Суспільства, на території України координується Міжнародним Фондом "Відродження” та виконується безпосередньо місцевими НУО, які мають значний досвід у правових проектах.

        Безоплатна правова допомога у невеликих та сільських населених пунктах.Очевидним є те, що навіть після того, як буде повністю сформована система правової допомоги у відповідності із Законом України «Про безоплатну правову допомогу», сподіватись про «доступ до правосуддя та правової допомоги» у сільських населених пунктах навряд чи можна.

Суб’єктами надання безоплатної первинної допомоги визначено більше коло осіб (в тому числі органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи приватного права, спеціалізовані установи, стаття 9 Закону), натомість безоплатну вторинну правову допомогу за рахунок коштів бюджетів можуть надавати відповідно до статті 15 Закону тільки такі суб’єкти: центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; адвокати, що включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну допомогу на тимчасовій основі на підставі договору.

Центри з надання вторинної правової допомоги відповідно до статті 16 Закону «Про безоплатну правову допомогу» утворюються Міністерством юстиції України при головних управліннях юстиції в АРК, областях, м. Києві та Севастополі з урахуванням потреб відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вочевидь, що «досягнути» потреб сільського мешканця така правова допомога не зможе, натомість спроможність сільських бюджетів самостійно забезпечити правову допомогу населенню є обмеженою з огляду на здебільшого дотаційний характер бюджетів.

      Стратегічні справи захисту трудових прав та участь в адвокаційній діяльності. На сьогодні громадські неурядові організації мають певні законодавчі можливості для комунікації із органами державної влади, народними депутатами, комітетами парламенту, які приймають рішення щодо тих чи інших питань. Цими можливостями не можуть «скористатись» установи, створені органами влади, державні службовці.

Проблеми реалізації та захисту соціально-економічних прав, які можуть представити, підтримати як необхідні до вирішення громадські організації, професійні спілки, набувають більшого розголосу, в тому числі у законопроектній роботі.

Саме правозахисники та громадські активісти є ініціаторами та надавачами правової підтримки в стратегічних справах судового захисту, формуванні прецедентів,  проведенні моніторингів та підготовці звітів про порушення прав людини. Щороку Українська Гельсінська спілка з прав людини спільно із іншими громадськими організаціями готує та поширює доповіді про стан прав людини в Україні.[4]

Певні зрушення в залученні неурядових організацій до реалізації програм та проектів за рахунок коштів державного бюджету відбулись через прийняття Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з визначення програм (проектів, заходів), розроблених громадськими організаціями та творчими спілками, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка» N 1049 від 12 жовтня 2011 року. Порядок завдяки активній участі громадськості  містить прогресивні засади організації фінансування заходів та програм НУО з рахунок державних коштів,  визначення найбільш ефективного переможця на основі конкурсних засад.

Проте чи буде в «фокусі» органів публічної влади, які оголошуватимуть конкурс на фінансування, саме правова допомога – залежить від того, яким чином  визначатимуться і «прописуватимуться» пріоритети у державних та місцевих програмах. Неурядові організації мають можливість брати участь в консультаціях щодо проектів програм (наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» від 3 листопада 2010 р. №996 передбачає порядок обов’язкових консультацій щодо проектів державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішень стосовно стану їхнього виконання, Закон «Про молодіжні та дитячі громадські організації» - щодо програм для молоді і дітей).[5] Також на рівні місцевих рад існує можливість громадських неурядових організацій адвокатувати прийняття регіональних програм, наприклад, щодо здійснення правової просвіти громадськими організаціями.

Деякі органи місцевого самоврядування, що мають достатні ресурси створили власні правові приймальні (центри) надання правової допомоги, однак більш ефективним було б, на нашу думку, визначення переможця – неурядової організації (організацій) - на основі конкурсу, надання приміщення та фінансування для надання правової допомоги.

Неурядові громадські організації як надавачі правових послуг можуть зробити значніший «внесок», ніж створені органами влади спеціалізовані установи, чи органи влади самостійно. Чому саме неурядові організації можуть краще надати послуги та вирішити проблеми у певній сфері суспільних відносин, ніж державний сектор?Оскільки вони: 1) більш наближені до відповідних цільових груп, на які спрямовані програма, послуги, допомога,  2) вищою є довіра до діяльності НУО, аніж до державних структур, що і так порушують права людини, є незалежними, 3) вони краще знають проблеми та потреби цих цільових груп, 4) можуть залучити додаткове фінансування на реалізацію програми (послуги), вирішивши ці питання через кампанії збору коштів, залучення спонсорів, що дає можливість надати підтримку більшій кількості представників цільових груп та підвищити їх якість, 5) їх діяльність не спрямована на отримання прибутку членами чи засновниками організації (вони є непідприємницькими), а усі надходження спрямовуються на виконання цілей та завдань організації, 6) до реалізації програм окрім фінансових ресурсів можуть залучити фахівців, волонтерів на громадських засадах,7) мають більший досвід та кваліфікацію у формуванні стратегічних справ, 8) НУО є більш гнучкими та менш бюрократичними, що дозволяє швидко та якісно надавати відповідні послуги.

Підхід конкурсного визначення суб’єкта приватного права, що надаватиме безкоштовну правову допомогу за кошти місцевого бюджету,  залучення громадських неурядових організацій, гарантує ефективніше використання коштів, незалежність у правовому супроводі справ, в яких наявні конфлікти із органами влади, дозволяє поєднати громадські ресурси та ресурси органу місцевого самоврядування.

 

 

---