| Громадські організації | |
Благодійні організації | |
Профспілки | |
Релігійні організації | |
Господарські асоціації | |
Органи студентського самоврядування |
.jpg)
Впродовж останніх років питання реформування системи пільг дискутується досить гостро. Кількість пільговиків є чималою, державний бюджет України значною мірою спрямований на фінансування різного роду пільг, гарантій, компенсацій (за різними даними – близько третина бюджету витрачається в різних формах на ці потреби).
Робилися численні спроби призупинити виплату пільг чи певних компенсацій, передбачивши положення про зупинення дії норм в Законах про Державний бюджет на різні роки. Однак в результаті звернень до Конституційного Суду України такі норми визнавалися неконституційними.
Загалом Конституційним Судом України було прийнято такі рішення що стосувались пільг та привілеїв:
Ø Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 (справа щодо права на пільги),
Ø Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій),
Ø Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів),
Ø Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг),
Ø Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного грошового утримання),
Ø Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2007 року N 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів),
Ø Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян),
Ø Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет),
Ø Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2009 року, N 9-рп/2009 (справа про допомогу по безробіттю звільненим за угодою сторін).
Детальніше ознайомитися з цими Рішеннями Конституційного Суду України можна в інформаційному Віснику № 4 за посиланням http://www.cga.in.ua/index.php?itemid=1058
Так, наприклад, Рішення Конституційного суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 (справа щодо права на пільги) було винесено по справі, щодо офіційного тлумачення положень частини шостої статті 22 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року N 565-XII (з наступними змінами) та частини сьомої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" від 17 грудня 1993 року N 3745-XII (з наступними змінами). Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" була практична необхідність в офіційній інтерпретації положень: "за працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим Законом" (частина шоста статті 22 Закону України "Про міліцію") і "за особами рядового та начальницького складу державної пожежної охорони, звільненими зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років, зберігається право на пільги відповідно до цього Закону" (частина сьома статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку"), оскільки було неоднозначним розумінням правозастосовчими органами дії цих положень за колом осіб, яким надаються пільги на оплату користування житлом і комунальними послугами. (Тобто чи дані норми що стосуються пільг для даних осіб поширюються на членів їхніх сімей).
Відповідно до обґрунтування Конституційного Суду України, Україна як соціальна держава взяла на себе зобов'язання щодо соціального захисту громадянина, забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї тощо. Позбавлення членів сім'ї працівника міліції чи особового складу державної пожежної охорони права на житлово-комунальні пільги, якими вони користувались протягом усього періоду перебування останнього на службі в міліції чи державній пожежній охороні, у разі його звільнення за віком, через хворобу чи за вислугою років означало б не лише суттєве обмеження прав особи, звуження їх змісту та обсягу, а й дискримінацію непрацездатних, приниження людини, зневажання її честі й гідності, повагу до яких закріплено на конституційному рівні.
Служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей.
Отже, Конституційний Суд України вирішив, що положення частини шостої статті 22 Закону України "Про міліцію" у контексті частин четвертої і п'ятої цієї статті, положення частини сьомої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" у контексті частини шостої цієї статті треба розуміти так, що членам сімей працівників міліції, осіб рядового та начальницького складу державної пожежної охорони, звільнених зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років, як і самим суб'єктам права на житлово-комунальні пільги, надаються відповідні пільги щодо оплати жилої площі, комунальних послуг, а також палива.
У справі щодо пільг, компенсацій і гарантії, Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 Конституційний Суд України вважає, що окремі із зупинених пільг, компенсацій і гарантій, наприклад, безкоштовний капітальний ремонт жилих приміщень; звільнення або зменшення плати за житло, комунальні послуги, електроенергію, газ, паливо; безкоштовний проїзд всіма видами пасажирського міського (комунального) та приміського транспорту та інше, стосовно тих осіб, яким вони надані чинним законодавством, не є такими, оскільки, зважаючи на те, що їх пенсії і заробітні плати є значно нижчими від встановленого законом прожиткового мінімуму, ці пільги, компенсації, гарантії слугують певною соціальною допомогою, підтримкою, додатком до основних джерел існування і спрямовані на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48 Конституції України).
Зупинення пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються із бюджетів усіх рівнів, насамперед для тих категорій громадян, пенсії, заробітні плати яких (з урахуванням інших джерел доходів) є нижчими від визначених законом чи від прожиткового мінімуму, встановленого законом, порушує вимоги частини четвертої статті 43, частини третьої статті 46 та статті 48 Конституції України. Конституція проголосила Україну соціальною, правовою державою, в якій людина, її життя і здоров'я визнаються найвищою соціальною цінністю, а права людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Тому утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Крім того, в даному рішенні Конституційний суд зазначає що багато таких "пільг", встановлених Законами України "Про міліцію", "Про прокуратуру" тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності військовослужбовців та працівників правоохоронних органів як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба в Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Тобто соціальні гарантії військовослужбовців та працівників правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій. (Рішення КСУ від 17.03.2004 року №7-рп, справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів).
Також вказано те, що зупиняючи дію положень окремих законодавчих актів у частині надання пільг, компенсацій і гарантій усім категоріям суддів України, Верховна Рада України діяла всупереч закріпленому частиною третьою статті 11 Закону України "Про статус суддів" положенню, яке полягає в тому, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Це положення узгоджується з вимогами статті 130 Конституції України. Положення цієї статті у взаємозв'язку із положеннями Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна враховувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист. Відповідно до статті 6.1 Європейської хартії про статус суддів рівень оплати професійного виконання суддею своїх повноважень встановлюється таким чином, щоб ніщо не могло вплинути на його незалежність і неупередженість.
З викладеного випливає, що норми про матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені Законом України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.
Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня, який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом, то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення їх соціального захисту та їхніх сімей (у тому числі забезпечення форменим одягом, речовим майном, службовим обмундируванням; забезпечення безоплатною медичною допомогою; надання санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення; надання жилого приміщення або виплата грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення; знижка плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія); безоплатний проїзд і перевезення багажу; безоплатне встановлення квартирної охоронної сигналізації і користування нею), зумовлений не втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України, а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум.
Здійснення таких заходів не залежить від розміру їх доходів чи наявності фінансування із бюджету, а має безумовний характер (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги; від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій; від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 у справі про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів).
Отже, на підставі вищенаведеного можна констатувати, що Конституційний Суд України цілком справедливо став на захист прав громадян, які користуються певними пільгами, оскільки Україна як соціальна держава взяла на себе зобов'язання щодо соціального захисту громадянина, забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї тощо. Натомість позбавлення певних категорій громадян пільг та компенсацій означає не лише суттєве обмеження прав особи, звуження їх змісту та обсягу, а й дискримінацію непрацездатних, приниження людини, зневажання її честі й гідності, повагу до яких закріплено на конституційному рівні.
Служба в правоохоронних органах передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Тому це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності. Натомість окремі із зупинених законами про державний бюджет пільг, компенсацій і гарантій не є пільгами, а слугують певною соціальною допомогою, підтримкою, додатком до основних джерел існування і спрямовані на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Зупинення цих пільг для громадян, пенсії та заробітні плати яких є нижчими від визначених законом чи від прожиткового мінімуму, порушує вимоги частини четвертої статті 43, частини третьої статті 46 та статті 48 Конституції України. Знову ж таки, багато "пільг", встановлених Законами України "Про міліцію", "Про прокуратуру" тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів. Таку ж позицію зайняв Конституційний Суд України і щодо пільг та гарантій, які надаються суддям, зазначаючи, що це є нічим іншим, як гарантіями незалежності судді.
Загалом для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня, який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом, то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Тому держава не може просто забрати у громадян ці додаткові джерела існування і нічого не дати взамін, а починати слід з належного розміру заробітних плат та пенсій, що зумовлювало би відсутність потреб громадян у користуванні певною пільгою. Проте держава в особі органів державної влади не в змозі забезпечити заробітну плату належного рівня для багатьох категорій працівників (зокрема, для працівників правоохоронних органів, інших бюджетників).
Замість заробітної плати, яка на даний час є ледь більшою за мінімальну і прожитковий мінімум, який теж не відповідає реаліям життя, держава встановила певні пільги та гарантії (деякі з них можна називати і «привілеями»), які доповнюють заробіток і створюють можливості для забезпечення належного життєвого рівня. Така ж ситуація і з пільговиками за соціальною ознакою, які здебільшого не отримують пенсії в розмірі, який би гарантував право на належний життєвий рівень.
На нашу думку, позиція Конституційного Суду України є тимчасовою, але такою, що реально відображає реалії життя в Україні. Конституційний Суд України став на захист малозабезпечених громадян і працівників, які не можуть забезпечити себе і свою сім’ю за рахунок лише заробітної плати, яка є невеликого розміру.
В додаток до цього не справляється з виплатою пенсій і солідарна пенсійна система (практично 80% виплачених пенсій знаходяться на мінімальному рівні, тобто менше 1000 грн.), що теж зумовлює неможливість скасування пільг за соціальною ознакою, які фактично доповнюють мінімальні пенсії для багатьох категорій громадян і хоч якось наближають загальний рівень доходів (з урахуванням розміру пільг) до прожиткового.
Вихід з такої ситуації може бути один – це поступове підвищення добробуту і збільшення реальних доходів населення. Лише за таких умов можна буде з часом поступово відмовитися від певних пільг за професійною ознакою, а потім – і за соціальною.
Отже, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Оксана Коваль, Леонід Тарасенко
Центр громадської адвокатури
Версія для друку
Лінк на e-mail
Голосування
Чи вдавалось Вам подати документи на реєстрацію нової/змін про громадську/благодійну організацію з першого разу звернення до органу реєстрації?
Дайджест
 | № |
Всі дайджести >>> |
Партнери та друзі
Всі права застережені. Передрук матеріалів сайту вітається за умови гіперпосилання на Портал "Юрист НГО" http://www.lawngo.net