Дане дослідження мало на меті виявити проблеми, які виникають у процесі легалізації, державної реєстрації та відносин громадських, благодійних, релігійних організацій, профспілок із органами влади. Воно також спрямоване на удосконалення  надання правових консультацій, правової  інформаційної  роботи проекту «Громадський моніторинг та консультування з питань державної реєстрації та відносин громадських організацій, релігійних організацій, профспілок, благодійних організацій з контролюючими органами влади як передумова реалізації та захисту права громадян на об’єднання».

Дослідження проводилося  у  рамках проекту, який реалізується Товариством сприяння українсько-польській співпраці у галузі юридичної освіти і науки за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження».

Участь у експертному опитуванні взяли керівники громадських організацій, благодійних організацій, релігійних організацій, професійних спілок з різними статусами та різних регіонів України.

Тема дослідження стосувалася різних сфер взаємовідносин організацій громадянського суспільства із органами влади, легалізації та реєстрації організацій, реєстрації їх як юридичних осіб, проблем, які виникають у громадянського сектору під час реалізації впливу та взаємодії із органами влади, правових аспектів такої взаємодії.

У більшості опитаних організацій громадянського суспільства (87 %) виникали проблеми під час реєстрації, перереєстрації та легалізації свого правового статусу. Проте організації намагаються самотужки проходити процедуру легалізації та реєстрації, та 64 % з них не користувалися послугами чи консультаціями юристів.

Проблеми легалізації та реєстрації виникають найбільше у організацій, які зверталися до територіальних органів юстиції (39 %) та виконавчого комітету міських рад (32 %).

Серед проблем реєстрації 49 % опитаних організацій вважають, що під час процедури легалізації та реєстрації органи влади вимагали хабара. Проте, як з’ясувалося під час експертного опитування, у дуже невеликої кількості представників організацій прямо вимагали хабара. Переважно застосовувалися форма неодноразового повернення документів, які стосуються реєстрації, проте у більшості випадків надання відповіді щодо реєстрації здійснювалася у строки, встановлені законом, проте неодноразово. Зокрема, 73 % респондентів вказали, що у реєструючого органу  було багато необґрунтованих зауважень до документів.

Також відповіді вказують на те, що процедура реєстрації організацій громадянського суспільства  в українському законодавстві та на практиці є досить складною - організації  не знають процедури, а органи влади не сприяють у її роз’ясненні.

Зокрема, 25 % опитаних невірно визначили орган легалізації і реєстрації, 48 % не знали порядку легалізації та реєстрації, у 47 % організацій виникали проблеми із формування пакету документів. Також респонденти вважають проблемою реєстрації (перереєстрації) довгі терміни (33 %). Справді, строк реєстрації благодійної організації становить два місяці і є надто довгим.  Проте відповідно до чинного законодавства про об’єднання громадян строк реєстрації громадської організації становить три дні. Отож, у більшості випадків мала місце пасивність самих організацій, які не знали і не вимагали дотримання строку.

37 % вказали, що органи реєстрації не сприяли, як пояснити правильне заповнення і подання реєстраційних документів.

Серед інших «проблемних» органів, у яких реєструється організація, лідерство  опитані віддають податковим органам (46 % зазначили, що проблеми виникали при постановці на облік, 31 % - під час отримання довідки про статус неприбутковості), 29 % вказують на органи статистики, така ж кількість зазначає про Пенсійний фонд, 22 % - отримання дозволу на виготовлення печатки. Найменшу кількість претензій викликає Фонд соціального страхування на випадок тимчасової непрацездатності (11 %), Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань (18 %), Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (13 %). Серед проблем опитані вказували на те, що ці органи вимагають додаткові документи, затягують процедуру постановки на облік, не працює принцип «єдиного реєстраційного вікна», не встановлені чіткі графіки прийому і видачі документів, губляться документи.

Серед проблем (конфліктів) у відносинах із органами влади  організацій найбільше турбує питання реєстрації організацій (85 %). Інші права організацій (спори щодо майна, оренди приміщення, конкурсів тощо) порушувалися лише у  7 %. Така ж кількість мала проблеми у процесі проведення перевірок діяльності організацій. У більшості випадків це стосувалося не перевірки діяльності як організації громадянського суспільства, а як юридичної особи щодо правильності сплати податків та соціальних платежів із виплат працівникам та залученим фахівцям.

Також у 41 % організацій виникали проблеми із ненаданням чи неналежним наданням відповіді на інформаційні запити та звернення організацій. 18 % організацій стикалися із проблемами оскарження рішення, дії  чи бездіяльності органу влади в інтересах цільової групи, з якою працює організація, чи громади.

Лише 2 % організацій вважають проблемною сферою проведення мітингів та зборів. Це пояснюється тим, що така форма впливу громадянського сектору, як і інші активні засоби демонстрації та відстоювання інтересів, не мають підтримки серед організацій.

Зокрема, на запитання «Яку форму впливу громадського сектору на владу використовує Ваша організація?» лише 4 % застосовують проведення мітингів та зборів, демонстрацій. Проте ніхто із опитаних за останній рік не проводив таких заходів, 33 % мають бажання, проте не знають порядку.

67 % респондентів відповіли, що  вони застосовують проведення публічних слухань і круглих столів.  51 % спрямовують пропозиції органам влади. 2 % розглядають у своїй діяльності лише за можливе форму співпраці із органами влади. 27 % використовують проведення громадського моніторингу діяльності влади, 24 %  оскаржують рішення та бездіяльність органів влади.

Щодо подання інформаційних запитів до органів влади, більшість організацій (54 %) за останній рік їх не подавали. Проте ті, хто подавали запити, здебільшого не отримали належних відповідей. Зокрема, 28 % не отримали відповіді взагалі, а 40 % отримали, проте відповідь не містила інформації, яку організації вимагали у запиті. Проте організації не використали усі правові можливості отримання інформації через запити, адже оскаржили дії посадовців до вищого органу (17 % опитаних), а лише 7 %  звернулися до суду. Вирішення питання судом у 78 % було позитивним.

Більшість організацій не отримують фінансування із державних чи місцевих бюджетів на реалізацію заходів. Із державного бюджету отримували кошти для реалізації програм 9 % респондентів, місцевого бюджету – 12 %, з одного і другого отримали 7 % опитаних. Проте інші не заперечують бажання отримувати таке фінансування. Лише 4 % вказали, що не потребують такого фінансування. Інші ж, навіть ті, хто має бажання, не подавали навіть документів і не цікавилися процедурою та конкурсами. 28 % вважають, що процедура інформування про конкурси закрита, 27 % не зверталися, оскільки користування цими коштами є «проблемним». 9 % зверталися, проте не отримали фінансування. Таким чином, самим же громадським сектором створено сприятливі умови для того, щоб процедура інформування про конкурси могла бути закритою, а користування коштами проблемним. Пасивність та упередження, небажання чи побоювання активно відстоювати свої права та моніторити владу  громадського сектору  55 % організацій є хорошою можливістю для зловживання питаннями фінансування чиновниками, безконтрольно їх надавати тим організаціям, які є до них наближені, та успішно «освоювати» кошти платників податків України.

Неактивними, на думку опитаних,  є громадські колегії та участь у них. 9 % вказали, що при органах влади створені колегії, про які вони знають, але лише 7 % опитаних організацій представлені у них.

Низькою є активність громадських організацій у локальній нормотворчості. Наприклад, лише 7 % опитаних організацій брали участь у ініціюванні чи розробці Статуту територіальної громади міста, у якому вони діють. Більшість вказали, що участі не брали, частина і не має бажання брати участь, адже як вони стверджують, це «не стосується профілі діяльності», «процедура є закритою», «їх до співпраці не запрошували» тощо. Таке пасивне відношення громадського сектору до участі у локальній нормотворчості і основного документа, який стосується міста, у якому вони діють, засвідчує, що громадський сектор в Україні ще не набрав інституційної спроможності активно використовувати можливості участі організацій громадянського суспільства у нормотворчості.

Отож, найбільш болючим питанням навіть для уже зареєстрованих організацій є питання легалізації та реєстрації. Це також підтверджується тим, що до юристів проекту «Громадський моніторинг та консультування з питань державної реєстрації та відносин громадських організацій, релігійних організацій, профспілок, благодійних організацій з контролюючими органами влади як передумова реалізації та захисту права громадян на об’єднання», у рамках якого здійснюється консультування організацій громадянського суспільства, 80 % запитів стосуються роз’яснень та складання документів на реєстрацію організацій.

На жаль, не виникає потреби у організацій у правовому консультуванні в таких сферах як моніторинг дій влади, оскарження незаконних рішень, дій чи бездіяльності  органів влади, подання інформаційних запитів, оскарження ненадання відповіді на запити чи неналежної відповіді, з питань участі у нормотворчості, організації громадських інформаційних кампаній, демонстрацій, мітингів, проведення перевірок органами влади «неугодних» організацій тощо. Проте правове регулювання та практика застосування цих положень є далекою від досконалості.

Навіть у Польщі, де намагаються у законодавстві та практиці слідувати європейським стандартам, виникають проблеми із реалізацією прав організацій. Відомою є справа Bączkowski та інші проти Польщі щодо заборони міським головою Варшави Фундації рівності проводити демонстрацію у місті. Європейський Суд з прав людини 24 вересня 2007 року прийняв рішення на користь організації.

Саме наявність такої ситуації, коли у громадян є лише значне зацікавлення тим, як зареєструвати організацію, а не питаннями механізмів захисту прав, моніторингу дій влади у сфері своєї діяльності, правового регулювання активних форм громадської діяльності,   не дозволяє говорити про те, що громадський сектор має  достатньо правових умов в Україні для виконання повною мірою функції захисту прав людини та  просування демократичних суспільних змін.

  Версія для друку

  Лінк на e-mail