Громадські організації Благодійні організації Профспілки Релігійні організації Господарські асоціації Органи студентського самоврядування
На контролі

1. Проблеми застосування законодавства про громадські, благодійні, інші організації громадського сектору
Посібник «Об’єднання громад» Громадські активісти навчались інструментам впливу... Представники НУО, які працюють із розвитком громад... усе про легалізацію, державну реєстрацію громадських організацій, релігійних організацій, професійних спілок, благодійних організацій
Пошук:  
НеприбутковістьЩо має бути у статуті для неприбутковості?Неприбутковість та її реєстраціяОзнаки неприбутковостіРеєстрація змінГромадські об'єднання (зміни)Благодійні організації (зміни)Приклади статутів громадських об'єднаньРеєстрація нових НУОГромадські об'єднання Благодійні організаціїАктуальноНОВИНИ СТАТТІНОВИНИ ПРОГРАМИПравова допомога НУОКонтакти програмиFacebook консультаційний центрКонсультаціїГРОМАДСЬКІ ОБ'ЄДНАННЯБЛАГОДІЙНИЦТВОГРОМАДСЬКА УЧАСТЬІНШІ ПИТАННЯЕлектронна бібліотекаПЕРЕКЛАДИ РІШЕНЬ ЄСПЛ ПРО СВОБОДУ АСОЦІАЦІЇПРАВОВІ ВИДАННЯ АРХІВВідео-блоги архівАрхів публікаційАрхів новин Актуально -> СТАТТІ

Реалізація чи захист права власності: де проблем більше?

Право власності – це основне речове право, яке належить громадянам та юридичним особам. Проте нерідко це право треба не захищати, а сприяти реалізації, оскільки низька правова обізнаність громадян зумовлює незнання багатьох аспектів реалізації права власності, наприклад, спадкоємці не володіють інформацією про порядок прийняття спадщини, власники земельних ділянок не знають, як правильно укласти договір оренди, громадяни не знають, як узаконити самочинно збудовані будівлі та споруди та ін.

Реалізація права власності полягає у реалізації правомочностей власника на володіння, користування та розпорядження майном. Відповідно труднощі, пов’язані з реалізацією, також пов’язані або з володінням, або з користуванням, або з розпорядженням належним громадянам на праві власності майном. Особливо дивує відсутність елементарних правових знань багатьох громадян, які в силу свого професійного і соціального становища повинні володіти хоча би елементарними знаннями щодо здійснення права власності. Закордоном право власності сприймається по-іншому: громадяни розуміють його непорушність, розуміють, де знаходяться межі здійснення права власності і що вони як власники можуть роботи з своїм майном. Також закордоном впродовж навчання у школі, ВУЗах, під час перебування у суспільстві загалом у громадян формується розуміння права власності як основного майнового права. Хотілося б відзначити, що в країнах ЄС та США особа ще впродовж навчання формується як громадянин держави у публічних відносинах і водночас як власник – у приватних. Відчуття себе власником зумовлює активну життєву позицію щодо реалізації права власності та нетерпимість до будь-якого, навіть найменшого, його порушення. Зокрема, для прикладу, громадянин Канади, який є українцем за походженням, повернувшись в Україну після десяти років перебування в Канаді, розпочав ремонт у належній йому на праві власності квартирі, але сусідам не сподобалося занадто шумне виконання ремонтних робіт, і вони навідалися до цієї квартири, наразившись на миттєвий спротив збоку власника, який зазначив, що він реалізовує своє право власності і в разі наявності претензій вони можуть бути вирішені в судовому порядку, водночас власник поставив вимогу негайно покинути його приватну власність, бо він викликатиме міліцію. Можливо, враховуючи принципи добросусідства, власник діяв не зовсім правильно, проте як власник він добре розумів зміст належного йому права власності.
В Україні держава не створює умов для формування особи-власника та для утвердження поваги до права власності. Можливо, це можна пояснити тим, що право приватної власності фактично почало виникати лише після прийняття Закону України «Про власність» (лютий, 1991 року) та здобуття Україною незалежності. Тобто праву приватної власності цього року виповнюється тільки двадцять років, оскільки до цього існували суттєві законодавчі обмеження щодо можливості набуття у власність багатьох речей. А реальна спроможність набути у власність значну частину майна у громадян України з’явилася лише наприкінці дев’яностих, а то й пізніше. Саме тому українці тільки починають формуватися як розуміючі власники, як особи, які несуть відповідальність за своє майно, як особи, які розуміють зміст права власності, як його захистити та реалізувати.
Однією з ознак правової держави, яка задекларована у Конституції України, є притаманність усім громадянам високої культури права, зокрема їх обізнаність із життєво необ­хідними юридичними законами, а також уміння і навички їх використання у практичному житті. Щодо права власності – це правило практично не застосовується, оскільки значна частина громадян – загнана в буденність і не розвивається як особистість: в школі і вузах громадян «напихають» таким масивом різнопланової інформації, що особа мала б розуміти все у всіх галузях суспільного життя, проте з часом не розуміє і основного, в подальшому житті – рутинна буденність просто не дає часу багатьом громадянам формуватися як індивідуальності, а це суттєво впливає і реалізацію права власності. В містах, звичайно, є позитивні зрушення, оскільки «вплив заходу» і його культури зумовлює поступову зміну світосприйняття у багатьох громадян, але все це перебуває лише на стадії формування. Візьмемо села: там ситуація кардинально інша – люди не володіють елементарними знаннями щодо реалізації права власності, і немає нікого, хто б працював з ними щодо зміни їх світогляду та розширення їх правових знань. Наприклад, успадкувавши певне майно громадяни навіть не задумуються над тим, що право власності на нього ще треба оформити, а коли через кілька років або десятків років виникає будь-яка спірна ситуація щодо цього майна, починають проявляти певну активність, але вже може бути пізно. Дослідження справ, пов’язаних з труднощами у реалізації та захисті права власності, що виконувалося Центром громадської адвокатури в рамках проекту «Покращення умов реалізації та захисту права власності як основного речового права» за підтримки програми «Верховенство права» Міжнародного Фонду «Відродження», засвідчило правову безвідповідальність громадян у сфері реалізації права власності. Багато громадян ще «не доросло» до високого звання «власник». Статистика свідчить про те, що з близько 200 справ у 142 простежувалися проблеми у громадян-власників саме з реалізацією права власності у різних його проявах. Звичайно, у ряді справ труднощі також були зумовлені діями або бездіяльністю окремих органів влади та їх посадових осіб, однак у більшості випадків вина у виникненні труднощів покладається на самих власників. Наприклад, зі справи про виселення: громадянки, яка проживала з чоловіком 35 років, але не перебувала з ним у шлюбі, і після його смерті не мала права претендувати на його майно, яке за заповітом відійшло його дітям, видно, що ні ця громадянка, ні її чоловік за життя не зрозуміли необхідність оформлення частини майна на праві власності за дружиною, бо вважали, що все майно – «їхнє спільне», а насправді так не було, і діти виселили мачуху з квартири, в якій вона проживала впродовж понад 30 років, без жодної компенсації. В інших багато чисельних справах мешканці сіл, які володіють земельними ділянками, навіть не намагаються оформити право власності на них, а просто вважають їх «своїми». Більше того, ці громадяни так само відчужують «належні» їм земельні наділи в усній формі, і, як не дивно, знаходяться покупці, які платять за такі земельні ділянки ринкову вартість. А потім сільська рада відчужить третім особам частину «належної громадянам землі», і виникає спір про право, який з великою імовірністю не буде вирішено на користь громадян-псевдовласників. Такі землі громадянам треба офіційно приватизовувати в порядку, визначеному земельним законодавством, але ж ні – позиція громадян більш, ніж дивна: «для чого, як це і так моє», або «двадцять років було моє, всі про це знають, і нічого з моєю землею не станеться» тощо. А стається…
Здійснення права власності має чимало проблем в Україні, оскільки не всі власники розуміють, що таке межі здійснення права власності і де вони проходять. Згідно Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, але при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства, а також не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (стаття 319). Проте вищезазначені обмеження не завжди дотримуються власниками, які нерідко зневажають ними, не поважаючи, в першу чергу, права інших власників. І тут не дотримується одне з основоположних правил – «моє право закінчується там, де починається право іншої особи». Право власності обмежується в такий же принцип. Водночас перевищення меж здійснення цього права і подальша незахищеність потерпілого (оскільки для реального захисту слід подати позов до суду, пройти довгий і складний шлях судової тяганини, включаючи апеляцію, а, можливо, і касацію, а потім довго чекати на примусове виконання рішення суду) спричиняють ситуації, коли один власник, реалізовуючи своє право власності, систематично і безкарно порушує право власності іншої особи. Наприклад, на Львівщині кілька сімей вже впродовж кількох років не можуть використовувати за призначенням свої земельні ділянки біля будинків для вирощування овочів та фруктів або для проведення вільного часу (відпочинку), оскільки в одного з їх сусідів є великий рій бджіл, який робить неможливим будь-яке перебування громадян на власних земельних ділянках через загрозу отримати ушкодження здоров’я (укуси бджіл). І при цьому вже два рази госпіталізовували мешканців у зв’язку з нападами цих бджіл. Мешканці мовчать, а їх право власності і надалі порушується, бо звертатися до суду «не по-християнськи».
Отже, проблем у реалізації права власності є чимало, водночас багатьом громадянам в Україні слід змінювати життєву позицію і ставати «реальними» власниками належного їм майна, слід починати розуміти зміст права власності та його межі, а також ставати власниками «в душі», а не на папері, і виробляти нетерпимість до будь-якого порушення права власності. Саме це і є рушієм побудови ринкової економіки та громадянського суспільства.
 
Леонід Тарасенко,
Центр громадської адвокатури
 
Статті на подібну проблематику:
 
Тетяна Яцків. Непорушне право власності – європейські засади та українські реалії
http://www.cga.in.ua/index.php?itemid=1065
Леонід Тарасенко. Викуп землі для суспільних потреб чи неповага до права власності
http://www.cga.in.ua/index.php?itemid=1089  
Оксана Коваль. Самобуд - права власності немає
http://cga.in.ua/index.php?itemid=1093

  Версія для друку

  Лінк на e-mail
Голосування
Чи вдавалось Вам подати документи на реєстрацію нової/змін про громадську/благодійну організацію з першого разу звернення до органу реєстрації?
так
ні
ще не звертався (лась)
 
Дайджест
№  11

Всі дайджести >>>
 
Партнери та друзі


  ADS:
веб-дизайн та хостинг
[ Andriy_BURDYK ]
© Портал "Юрист НГО". Програма правової підтримки організацій громадського сектору Центру громадської адвокатури, 2008.
Всі права застережені. Передрук матеріалів сайту вітається за умови гіперпосилання на Портал "Юрист НГО" http://www.lawngo.net