Громадські організації Благодійні організації Профспілки Релігійні організації Господарські асоціації Органи студентського самоврядування
На контролі

1. Проблеми застосування законодавства про громадські, благодійні, інші організації громадського сектору
Консультації щодо діяльності НУО on linе! Представники НУО, які працюють із розвитком громад... Реформування митних процедур на місцевому рівні об... усе про легалізацію, державну реєстрацію громадських організацій, релігійних організацій, професійних спілок, благодійних організацій
Пошук:  
НеприбутковістьЩо має бути у статуті для неприбутковості?Неприбутковість та її реєстраціяОзнаки неприбутковостіРеєстрація змінГромадські об'єднання (зміни)Благодійні організації (зміни)Приклади статутів громадських об'єднаньРеєстрація нових НУОГромадські об'єднання Благодійні організаціїАктуальноНОВИНИ СТАТТІНОВИНИ ПРОГРАМИПравова допомога НУОКонтакти програмиFacebook консультаційний центрКонсультаціїГРОМАДСЬКІ ОБ'ЄДНАННЯБЛАГОДІЙНИЦТВОГРОМАДСЬКА УЧАСТЬІНШІ ПИТАННЯЕлектронна бібліотекаПЕРЕКЛАДИ РІШЕНЬ ЄСПЛ ПРО СВОБОДУ АСОЦІАЦІЇПРАВОВІ ВИДАННЯ АРХІВВідео-блоги архівАрхів публікаційАрхів новин Актуально -> СТАТТІ

ТЕТЯНА ЯЦКІВ:Застосування законодавства про громадські організації в Україні: результати аналізу судової практики

Понад шість років в Україні активно обговорюється питання реформування законодавства про громадські організації. Спеціалісти впродовж тривалого часу обґрунтовують необхідність розробки та прийняття Закону України "Про громадські організації", який би забезпечував умови для створення та діяльності, розвитку організацій на рівні інших європейських держав. Вітчизняні аналітичні інститути, органи влади, громадські активісти й законотворці наголошують на неможливості збереження існуючого правового середовища та констатують потребу його реформування. Порушення права на об’єднання в Україні встановлено і в Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Корецький та інші проти України".

 
Судова практика є важливим джерелом дослідження та підтвердження порушення права, наявних проблем у певній сфері правового регулювання. Рішення суду – це офіційний документ, в якому зафіксовано порушення права або відсутність такого порушення. Судові рішення, зокрема, дають змогу побачити, які є перешкоди у законодавчому регулюванні діяльності громадських організацій в Україні.
 
Експерти Українського незалежного центру політичних досліджень, Програми правової підтримки НУО Центру громадської адвокатури, Мережі розвитку європейського права здійснили моніторинг та аналіз судової практики щодо застосування законодавства про громадські організації в Україні.
 
Мета моніторингу – визначити стан застосування законодавства про громадські організації, ефективності судового захисту права на об’єднання, з’ясувати проблеми, з якими найчастіше стикаються громадські організації та які стають предметом судового розгляду, шляхом пошуку, збору та аналізу рішень судів України. Моніторинг проводився щодо рішень, які перебувають у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, стосуються громадських організацій, засновників організацій, які реалізують право на об’єднання в різних областях України.
 
Умовно судові рішення можна поділити на групи з такими тематичними назвами:
1. Легалізація та державна реєстрація громадських організацій.
2. Діяльність громадських організацій.
3. Оподаткування та звітність громадських організацій.
4. Державний контроль за діяльністю громадських організацій.
 
Загалом експерти дослідили більше 300 судових рішень, з них 80 описані у самому дослідженні. Найбільшу частку рішень становили ті, які стосуються легалізації та державної реєстрації громадських організацій (30%), оподаткування та звітності громадських організацій (40%). Досить багато із них є типовими, проте нерідко можна спостерігати в аналогічних справах зовсім інші судові рішення.
 
Проблеми легалізації та державної реєстрації громадських організацій як предмет судового розгляду
 
Законом "Про об’єднання громадян" в Україні передбачено два способи легалізації: шляхом повідомлення та реєстрації.
 
Перший спосіб не забезпечує набуття організацією права суб’єкта юридичної особи, натомість легалізація є обов’язковою. За керування об’єднанням громадян, яке не легалізоване в установленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, та участь у такому об’єднанні передбачено адміністративну відповідальність. У реєстрі немає значної кількості рішень, які б вказували на застосування санкцій статті 186-5 Кодексу про адміністративні правопорушення. Аналіз наявних рішень судів свідчить, що до санкцій вдаються у випадках, коли насправді мали місце правопорушення іншого характеру, але які важко доводити за іншими статтями Кодексу про адміністративні правопорушення чи Кримінального кодексу. Також не виключено, що така відповідальність може застосовуватись для тиску на громадських активістів при висловленні ними своїх поглядів або участі в певних заходах[1].
 
Судова практика засвідчує, що хоч легалізація шляхом повідомлення має бути спрощеною процедурою, трапляються відмови у легалізації (Закон України "Про об’єднання громадян" не передбачає права органів відмовляти у такій легалізації), виникають спори між засновниками організацій та органами влади[2].
 
У законодавстві зберігаються територіальні статуси, які мають ключове значення для встановлення органу легалізації для відповідної "територіально закріпленої" організації. Відповідно до частини 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 року № 140, легалізація всеукраїнських об’єднань громадян і міжнародних організацій здійснюється Міністерством юстиції, їх місцевих осередків та місцевих організацій — Головним управлінням юстиції Мін’юсту в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими, районними, районними в містах Києві та Севастополі управліннями юстиції, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад. Це стосується тільки першого "етапу" реєстрації громадських організацій (легалізації), адже після цього організації реєструються державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців".
 
Інколи не лише організації помиляються, а й органи легалізації не можуть встановити, хто має легалізувати ті чи інші організації. Наприклад, Новопетрівська сільська рада визнала позов, вказавши, що "при відмові у видачі свідоцтва про реєстрацію була допущена помилка відповідальних осіб, які вважали, що такі свідоцтва видають органи юстиції". В іншій справі Каховська міська рада подала позов до Міністерства юстиції України, оскільки заперечувала проти того, що виконавчий комітет ради повинен легалізувати громадські організації, територією діяльності яких є місто[3]. Питання про те, хто має легалізувати Херсонську міську молодіжну громадську організацію "Розумний народ", вирішується судами України уже впродовж тривалого часу. Засновники організації подавали документи як до виконкому міської ради, так і до міського управління юстиції. Постановою Херсонського районного суду м. Херсона від 7 квітня 2008 року позов задоволено до Херсонського міського управління юстиції, яке зобов’язано легалізувати організацію, проте 28 вересня 2010 року Одеський апеляційний адміністративний суд виніс протилежне рішення, яким задовольнив апеляційну скаргу управління юстиції та зобов’язав виконком легалізувати організацію[4]. Таким чином, українська судова практика засвідчує наявність проблем у процедурі легалізації шляхом реєстрації.
 
Суперечності законодавства в питаннях процедур легалізації та реєстрації визначені законами "Про об’єднання громадян", "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", Положенням про легалізацію об’єднань громадян, а також податковим законодавством, тому створюють приводи для формування нових судових справ у практиці України. Підстави для відмови у легалізації громадських організацій та правова експертиза документів під час легалізації не обмежуються визначеними законом положеннями. Так, Гурзуфська селищна рада відмовила у легалізації організації "Громадський рух патріотичних сил "Гурзуф – нащадкам" на тій підставі, що "реєстрація громадської організації за місцем проживання одного із засновників в багатоквартирному будинку неприпустима, оскільки проти цього заперечують інші мешканці будинку"[5]. Виконавчий комітет Антрацитівської міської ради Луганської області відмовив у легалізації громадської організації "Антрацитівська регіональна спілка ветеранів Афганістану", зазначивши як підставу "потребу запобігання розколу ветеранського руху", оскільки на території ради уже діяла одна громадська організація ветеранів[6]. Під час легалізації громадської організації "Асоціація Фалунь Дафа" Головне управління юстиції в місті Києві зверталося до Управління у справах релігій Київської міської держадміністрації, Управління СБУ у м. Києві та Київській області, Державного комітету у справах національностей та релігій та Міністерства закордонних справ з приводу назви, мети створення та можливості діяльності вищезазначеної організації. В основу рішення про відмову у легалізації покладено думку Міністерства закордонних справ, що діяльність організацій даного спрямування може бути оцінена як антикитайська за суттю. Відповідно до релігієзнавчого висновку Державного комітету України у справах національностей та релігій "Фалунь Дафа" є релігійною течією. Окружний адміністративний суд міста Києва від 14 грудня 2009 року частково задовольнив позов громадської організації "Асоціація Фалунь Дафа", визнав протиправним рішення про відмову в легалізації[7].
 
Перешкоди у правовому регулюванні діяльності громадських організацій, які зумовлюють судові спори
 
Законодавець при прийнятті Закону України "Про об’єднання громадян" шукав способи детального регулювання діяльності громадських організацій, їх прав та можливостей, в результаті чого організації, на відміну від інших юридичних осіб, не можуть користуватися принципом "дозволено те, що не заборонено законом".
 
Серед перешкод у правовому регулюванні діяльності громадських організацій, виявлених за допомогою аналізу судової практики, можна виокремити такі.
 
Закон України "Про об’єднання громадян" (стаття 20) визначає права громадських організацій, водночас інші закони, які регулюють порядок їхньої реалізації, можуть містити інші умови чи особливості. Одним із прикладів є реалізація права громадських організацій представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах, зокрема, в суді.
 
В Україні обмежене право громадських організацій здійснювати господарську діяльність. Севастопольська міська громадська організація "Радуга" звернулась до Севастопольської міської державної адміністрації із заявою про видачу ліцензії на соціальні послуги. Адміністрація відмовила у видачі ліцензії, посилаючись на статтю 24 Закону України "Про об'єднання громадян", адже громадська організація не може безпосередньо здійснювати господарську чи комерційну діяльність без створення окремих підприємств. Ухвалою Господарського суду міста Севастополя у справі №5020-11/383-3/281 від 25 грудня 2008 року організації відмовлено у задоволенні позову[8].
 
Громадські організації зобов’язані реєструвати символіку. Закон України "Про об’єднання громадян" зобов’язує реєструвати символіку, яку використовують громадські організації. Процедура реєстрації не є простою, потребує оплати, можливі відмови. На відміну від реєстрації знака для товарів та послуг (торгівельного знака), у результаті реєстрації символіки об’єкт не отримує жодного правового захисту. Є приклади судових справ, коли громадські організації успішно оскаржували незаконність відмов щодо реєстрації символіки[9].
 
Відсутність визначення поняття місцевих осередків та їхня відмінність від відокремлених структурних підрозділів юридичних осіб зумовлюють спори між їх засновниками (членами) та громадськими організаціями, органами реєстрації. Законодавство України не визначає поняття "місцевий осередок". У практиці існують дві позиції: місцевий осередок розглядають як об’єднання громадян та як відокремлений підрозділ громадської організації. Він поєднує особливості, властиві об’єднанню громадян, однак водночас пов'язаний з громадською організацією. Донецький окружний адміністративний суд робить висновки, що законодавець не дає окремого визначення терміна "місцевий осередок об’єднання громадян". На думку суду, відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону "Про об’єднання громадян" міські, районні об’єднання громадян та їх місцеві осередки теж є місцевими об’єднаннями громадян. З одного боку, громадська організація має повноваження щодо створення, припинення, визначення положення про місцевий осередок, з іншого, його засновники –фізичні особи мають такі самі повноваження.
 
Тільки громадські організації із всеукраїнським та міжнародним статусом можуть мати місцеві осередки. Для громадських організацій із місцевим статусом інколи "недоступне" створення філій та представництв в інших адміністративно-територіальних одиницях. Цю практику Європейський суд з прав людини визнав такою, що порушує Європейську конвенцію про права людини[10]. Натомість така позиція і надалі є поширеною в судовій практиці. Господарський суд Житомирської області у справі № 1/1799-НМ[11], розглядаючи питання про визнання незаконним створення Бердичівського міського осередку Житомирської обласної Ради Українського фонду "Реабілітація Інвалідів" та про визнання недійсними установчих документів, у рішенні зазначає, що "виходячи зі змісту статті 9 частини 2 Закону "Про об’єднання громадян" Рада, яка не є всеукраїнським об'єднанням громадян, не може мати своїх осередків".
 
Оподаткування та звітність громадських організацій
 
Чимало спорів з органами податкової служби виникають щодо включення громадських організацій до Реєстру неприбуткових організацій та установ. Як Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", так і Податковий кодекс, який набув чинності 1 січня 2011 року, ставлять у залежність право організацій користуватись пільгами оподаткування від факту включення до Реєстру неприбуткових організацій, який ведеться центральним органом Державної податкової служби. Включення до реєстру не відбувається автоматично: для цього організація має подати відповідні документи, а орган податкової служби – прийняти відповідне рішення про включення до реєстру. При цьому статус ставиться у залежність від виконання певних вимог, у тому числі щодо установчих документів. У результаті організації проходять "експертизу" документів на різних етапах реєстрації (органом легалізації, державної реєстрації), а також під час прийняття рішення про внесення до Реєстру неприбуткових організацій. Значна кількість рішень у судовій практиці України вказує на те, що в цій сфері існує чимало проблем, однак не можна обійти увагою і той факт, що доволі великою є кількість рішень на користь громадських організацій.
 
У процесі діяльності громадських організацій виникають спори щодо застосування законодавства про ті чи інші податкові зобов’язання.
 
Також у реєстрі судових справ багато таких, які стосуються санкцій за неподання податкової звітності організаціями. Органи податкової служби ініціюють позови про припинення громадських організацій, коли вони не подають протягом року звітності (пункт 17 статі 11 Закону "Про державну податкову службу в Україні", стаття 38 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців"). Водночас суди відмовляють у задоволенні позовів органів податкової служби, зазначаючи, що тільки у порядку, передбаченому Законом України "Про об’єднання громадян", можуть примусово припинятись громадські організації[12].
 
Державний контроль за діяльністю громадських організацій
 
Закон України "Про об’єднання громадян" передбачає можливості державного контролю органів легалізації за додержанням організаціями статутів. Представники органів влади мають право бути присутніми на заходах, що проводяться об’єднаннями громадян, вимагати необхідні документи, одержувати пояснення.
 
Планові та позапланові перевірки органів легалізації зберігаються як засоби контролю держави за діяльністю громадських організацій. Постановою Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 21 червня 2010 року за позовом виконавчого комітету Судацької міської ради до МГО "Спортивний клуб "Атлант" прийнято рішення про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян[13]. Харківський окружний адміністративний суд у справі № 2а-2982/10/2070 відмовив у задоволенні позову заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління юстиції в Харківській області до Харківської обласної громадської організації "Патріот України" про ліквідацію об'єднання громадян[14]. Київський апеляційний адміністративний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги виконавчого комітету Васильківської міської ради на постанову Васильківського міськрайонного суду від 7 жовтня 2008 року у справі за позовом Виконавчого комітету Васильківської міської ради до Громадської організації "Європейське Суспільство" про примусовий розпуск (ліквідацію)[15]. Позов про примусовий розпуск орган легалізації обґрунтовував тим, що організація "всупереч своїм статутним завданням та основній меті здійснює свою діяльність переважно через проведення безперервних акцій протесту, під час проведення яких систематично порушуються вимоги Конституції України, завдається майнова шкода інтересам територіальної громади міста Василькова, що проявляється у порушеннях порядку проведення таких акцій, а також у завданні матеріальної шкоди громаді міста".
 
Будь-які "межі" контролю та перевірок органами легалізації діяльності громадських організацій не визначені у законі. За допомогою державного контролю органи влади мають можливість втручатись у внутрішню діяльність організацій, хоча це питання мало б контролюватися та вирішуватися членами громадської організації, а не органами влади. "Суспільна небезпечність" таких порушень та шкода є меншими за негативні наслідки для реалізації свободи об’єднання. За результатами перевірок органи легалізації можуть застосовувати: попередження; штраф; тимчасову заборону (зупинення) окремих видів діяльності; тимчасову заборону (зупинення) діяльності; примусовий розпуск (ліквідація). Підстави припинення діяльності громадських організацій (примусового розпуску) можуть бути незначними з погляду суспільної небезпеки (наприклад, відсутність реєстрації символіки, невідповідність, на думку органів легалізації, певних положень статуту законодавству, незнаходження за юридичною адресою, зазначеною у статуті тощо)[16].
 
Висновки та рекомендації
 
За результатами аналізу судової практики експертами визначено найбільш поширені проблеми, з якими стикаються організації, напрацьовано рекомендації покращення законодавства про громадські організації. Їх можна розподілити на дві категорії:
- ті, які стосуються принципів нормотворчості та підходів щодо законодавства про громадські організації;
- ті, які стосуються окремих питань створення та діяльності організацій.

Загальні рекомендації щодо принципів нормотворчості про громадські організації:
- При прийнятті закону "Про громадські організації" не включати до нього норми, які стосуються питань неприбутковості та оподаткування. Якщо існує потреба змінити ці норми, вносити зміни до Податкового кодексу та відповідного законодавства про оподаткування.
- Уникати у законі, який стосується громадських організацій, дублювання чи передбачення відмінних процедур реєстрації юридичних осіб (вони визначені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").
- Враховувати при проектуванні змін чи законів, які стосуються посилення прав та можливостей громадських організацій, те, що вони мають вноситись до законодавчих актів, які регулюють відповідні відносини (наприклад, Цивільний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства, Цивільно-процесуальний кодекс, закони про доступ до інформації тощо).
 
Рекомендації щодо окремих аспектів створення, реєстрації, діяльності громадських організацій (через внесення змін до Закону України "Про об’єднання громадян" чи прийняття Закону України "Про громадські організації"):
- скасувати відповідальність, передбачену статтею 186-5 Кодексу про адміністративні правопорушення, за керівництво чи участь у діяльності нелегалізованих громадських організацій, а також тих, яким відмовлено у легалізації;
- вилучити такий етап реєстрації, як "легалізація" громадських організацій;
- визначити у Законі України "Про об’єднання громадян" (проекті закону "Про громадські організації"), що реєстрація громадських організацій здійснюється виключно державними реєстраторами;
- визначити у Законі України "Про об’єднання громадян" (проекті закону "Про громадські організації"), що державна реєстрація громадських організацій здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців";
- рекомендується вилучити здійснення правових експертиз документів, як і всі процедури реєстрації, які б визначались в іншому законі, аніж Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців";
- якщо мають бути критерії неприбутковості і певні положення, передбачені в установчих документах організацій, вони мають бути чітко визначені у податковому законі, щоб не було розсуду органу влади щодо включення до Реєстру неприбуткових організацій (установ);
- встановити добровільність реєстрації символіки громадських організацій;
- скасувати положення, які надають права органам легалізації ініціювати та здійснювати перевірки діяльності громадських організацій на предмет відповідності закону та статуту;
- посилити гарантії участі членів громадських організацій в управлінні громадськими організаціями, додатково передбачити, що члени організації мають право одержувати від її органів інформацію про діяльність організації, кількість та склад її членів, реєстраційні дії, а також вільний доступ до установчих документів, рішень органів та фінансових звітів організації;
- вилучити положення, які встановлюють особливі підстави для застосування санкцій та примусового розпуску громадських організацій;
- усунути відмінності у процедурі державної реєстрації припинення громадських організацій порівняно із іншими юридичними особами;
- внести зміни до Закону України "Про об’єднання громадян" (статті 24), скасувавши обмеження щодо господарської діяльності громадських організацій тільки через створення інших юридичних осіб;
- скасувати територіальні статуси громадських організацій у законодавстві України;
- вилучити норми про місцеві осередки, натомість громадські організації (навіть із місцевим статусом), як і всі інші юридичні особи, повинні мати можливість на підставі Цивільного кодексу України створювати, ліквідовувати філії та представництва, відокремлені структурні підрозділи.
 
Моніторинг та аналіз судової практики, підготовку матеріалів статті здійснено у рамках проекту "Покращення законодавчого середовища для громадянського суспільства в Україні", що реалізовується Українським незалежним центром політичних досліджень та Центром громадської адвокатури за спільної підтримки Міністерства закордонних справ Данії та Програми Розвитку ООН у рамках проекту "Розвиток громадянського суспільства".

Джерело
:УНЦПД


[1] Постанова Київського районного суду м. Сімферополя від 23 липня 2009 року у справі №3-2586/09. – Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5283367.
[2] Постанова Центрального районного суду м. Сімферополя від 14 жовтня 2009 року у справі № 3-3666/09. – Електронний ресурс. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5318807.
[3] Постанова Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 жовтня 2007 року у справі № 2-а-484. – Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1201111.
[4] Постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року у справі № 22-а-14100/08. – Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11621434.
[5] Постановою Ялтинського міського суду АРК від 7 грудня 2006 року відмовлено у задоволенні позову, натомість Апеляційний суд АРК ухвалою від 3 квітня 2007 року скасував рішення суду та направив справу на новий розгляд.
[6] Постанова Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 10 червня 2008 року у справі № 2а-44/2008 р. – Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3432200.
[7] Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2009 року у справі 2а-1638/09/2670. – Електронний ресурс. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8403099.
[8] Ухвала Господарського суду міста Севастополя від 25 грудня 2008 року у справі № 5020-11/383-3/281. – Електронний ресурс. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/2804878.
[9] Постанова Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2009 року у справі № 2-а-6794/09/1170. – Електронний ресурс. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4731130.
[10] Постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29 листопада 2010 року у справі №2а-9471/10/16/0170. – Електронний ресурс. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12607596.
[11] Рішення Господарського суду Житомирської області від 29 травня 2009 року у справі № 1/1799-НМ. – Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3800690.
[12] Постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року у справі № 2а-5902/10/1670. – Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12849932.
[13] Постанова Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 21 червня 2010 року у справі № 2-а- 647/2010 року. – Електронний ресурс. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9950540.
[14] Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2010 року у справі № 2а- 2982/10/2070. – Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12602922.
[15] Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2010 року у справі № 22-а-6190/09. – Електронний ресурс. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9770342.
[16] Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2008 року у справі № 2а-2048/08. – Електронний ресурс. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3248985; Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2009 року у справі № 22-а-3632/09. – Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4492283; Постанова окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 8 вересня 2010 року у справі №2а-6510/10/13/0170. – Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11200812.


  Версія для друку

  Лінк на e-mail
Голосування
Чи вдавалось Вам подати документи на реєстрацію нової/змін про громадську/благодійну організацію з першого разу звернення до органу реєстрації?
так
ні
ще не звертався (лась)
 
Дайджест
№  11

Всі дайджести >>>
 
Партнери та друзі


  ADS:
веб-дизайн та хостинг
[ Andriy_BURDYK ]
© Портал "Юрист НГО". Програма правової підтримки організацій громадського сектору Центру громадської адвокатури, 2008.
Всі права застережені. Передрук матеріалів сайту вітається за умови гіперпосилання на Портал "Юрист НГО" http://www.lawngo.net