Громадські організації Благодійні організації Профспілки Релігійні організації Господарські асоціації Органи студентського самоврядування
На контролі

1. Проблеми застосування законодавства про громадські, благодійні, інші організації громадського сектору
Громадські активісти навчались інструментам впливу... Консультації щодо діяльності НУО on linе! «Охорона довкілля – стратегічний пріоритет громади... усе про легалізацію, державну реєстрацію громадських організацій, релігійних організацій, професійних спілок, благодійних організацій
Пошук:  
НеприбутковістьЩо має бути у статуті для неприбутковості?Неприбутковість та її реєстраціяОзнаки неприбутковостіРеєстрація змінГромадські об'єднання (зміни)Благодійні організації (зміни)Приклади статутів громадських об'єднаньРеєстрація нових НУОГромадські об'єднання Благодійні організаціїАктуальноНОВИНИ СТАТТІНОВИНИ ПРОГРАМИПравова допомога НУОКонтакти програмиFacebook консультаційний центрКонсультаціїГРОМАДСЬКІ ОБ'ЄДНАННЯБЛАГОДІЙНИЦТВОГРОМАДСЬКА УЧАСТЬІНШІ ПИТАННЯЕлектронна бібліотекаПЕРЕКЛАДИ РІШЕНЬ ЄСПЛ ПРО СВОБОДУ АСОЦІАЦІЇКОРИСНІ ВИДАННЯ АРХІВВідео-блоги архівАрхів публікаційАрхів новин Актуально -> СТАТТІ

СИРІНСЬКА ОЛЕНА, МОРМЕЛЬ СВІТЛАНА:Результати моніторингу діяльності Державної служби з питань національної культурної спадщини та її підрозділів

11 листопада у м. Тернополі в рамках круглого столу “Інформаційне забезпечення туристичної галузі Тернопільської області як чинник запобігання проявам корупції” відбулась презентація попередніх результатів проекту «Туристична інфраструктурна та місця історичної пам'яті: соратники чи противники». Проект реалізовувався у Київській, Львівській, Тернопільській, Волинській областях, АРК Крим та м. Києві. Проект здійснювався активістами організації «Товариство шанувальників кобзарства «Кобь» Оленою Сирінською (сходознавець, лінгвіст, журналіст, дослідник Інституту сходознавства НАН України, експерт Центру близькосхідних досліджень), Світланою Мормель (історик,  дослідник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса), фаховими юристом Волченко Андрієм та археологом, співробітником Національного заповідника «Бабан Яр» Бітковським Владиславом за власний кошт без залучення спонсорів. Дослідження стало першим кроком до реалізації великого масштабного всеукраїнського проекту, що передбачатиме моніторинг діяльності Державної служби туризму та курортів в рамках підготовки до проведення фінальної частини Чемпіонату Європи 2012 року в Україні та Польщі.

 Основною метою дослідницького проекту «Туристична інфраструктурна та місця історичної пам'яті: соратники чи противники» став моніторинг діяльності Державної служби з питань національно культурної спадщини та її територіальних підрозділів у Київській, Львівській, Тернопільській, Волинській та м. Києві з питань охорони архітектурної культурної спадщини України в контексті розвитку туристичної інфраструктури, а саме було проведено:

 
-         моніторинг нормативно-правових актів у сфері реалізації державної пам’яткоохоронної політики;
-         моніторинг наявності відповідних територіальних підрозділів на місцях на рівні областей та обласних адміністративних центрів;
-         моніторинг публікацій ЗМІ на тематику охорони культурної спадщини всеукраїнських та місцевих видань у відповідних регіонах
-         координація дій між територіальними підрозділами, що представлені окремими управліннями, які діють в рамках відповідних обласних адміністраціях у збереженні культурної спадщини та розвитку туристичної інфраструктури
-         розробка методології та підготовка до проведення соціологічного дослідження, що стосується обізнаності громадян у питаннях охорони культурної спадщини України та пам’яткоохоронного законодавства.
 
В рамках презентації проекту окрему увагу буде приділено також таким суто практичним питанням як:
 
1) архтіектурні пам'ятки та їх збереження як необіхдний елемент розвитку туристичної інфраструктури;
2) державна служба та її територіальні підрозділи при органах місцевої влади у збереженні культурної спадщини;
3) культурна спадщина як медіа-привід для поширення інформації про  наявну туристичну інфраструктуру регіону;
4) роль медіа у залученні інвесторів до відновлення культурної спадщини та розвитку туристичної інфраструктури;
6) використання подій, що проводяться в Україні загалом та в конкретному регіоні зокрема, для розвитку місцевого сувенірного та поліграфічного бізнесу на прикладі Литви.
 
Зокрема, щодо діяльності Державної служби з питань національної культурної спадщини, під час круглого столу, присвяченому інформаційному забезпеченню розвитку туристичної інфраструктури в Тернопільській області, експерти Олена Сирінська та Світлана Мормель звернули увагу на те, що ця Служба утворена у 2006 році, її попередницею була Державна служба охорони культурної спадщини при Міністерстві культури та мистецтв України, що існувала протягом чотирьох років (заснована згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 446 від 30.03.2002р.). Весь цей час Службу очолює Микола Максимович Кучерук – заслужений будівельник України, член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, у минулому начальник управління охорони та реставрації пам'яток містобудування і архітектури Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України (Постанови Кабінету Міністрів України №157 від 04 лютого 2003р., № 524 та №525 від 19 квітня 2006р.).
 
У своїй діяльності згідно з Положенням Держкультурспадщини керується Конституцією та законами України, актами Президента та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства культури та туризму. Перелік нормативних актів, якими керується у своїй діяльності Служба, можна отримати за додатковим запитом.
 
Одним з основних нормативних актів, що регулюють пам’яткоохононну сферу є прийнятий 8 червня 2000 року Закон «Про охорону культурної спадщини». У порівнянні з попередніми нормативними актами СРСР та Української РСР про охорону пам'яток історії та культури, дефініції Закону Української держави стали більш глибокими. В останньому значно розширено тлумачення термінів, оскільки їх наявність у чинному законодавстві є дуже важливим моментом.
 
Діяльність Служби також регулюється комплексом нормативно-правових актів, зокрема, Основ законодавства про культуру (14.02.1992), Закону «Про охорону культурної спадщини», підписаними і ратифікованими міжнародними конвенціями, договорами та угодами, які визначають основні засади збереження, відновлення та використання культурної спадщини. Проте, незважаючи на регулярне прийняття змін, нормативна база залишається вельми заплутаною та недосконалою з найважливіших питань. Зокрема, це стосується навіть визначення національної культурної спадщини, яке не прописано жодним законом чи нормативно правовим актом.
 
Лише у рік перейменування Служби, яка до 2006 року згідно із законом «Про охорону культурної спадщини» носила назву Державної служби охорони культурної спадщини,  було законодавчо затверджено Центральний орган виконавчої влади у Сфері охорони пам’яток. Згідно Положення про Міністерство культури і туризму України (далі – МКТ), затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 8 листопада 2006 р. N 1566 саме МКТ «здійснює повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та спеціально уповноваженого державного органу контролю за вивезенням, ввезенням і поверненням культурних цінностей». До набуття чинності цієї постанови жоден нормативний акт прямо не вказував, який саме орган виконавчої влади є центральним у сфері охорони культурної спадщини, але й понині лишається невизначеним порядок ведення та затвердження Держреєстру нерухомих пам’яток – єдиного державного реєстру, передбаченого Законом «Про охорону культурної спадщини».
 
Визначеними є лише категорії пам’яток відповідно до постанови Кабінету міністрів «Про затвердження Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України». Та реєстр нерухомих пам’яток є не єдиним реєстром передбаченим законодавством. У офіційних документах їх фігурує принаймні два - Державний реєстр нерухомих пам’яток України та Державний реєстр національного культурного надбання –перший існує згідно закону Про охорону пам’яток, другий – затверджений Постановою Кабінету Міністрів України 12 серпня 1992 р. № 466 "Про затвердження Положення про Державний реєстр національного культурного надбання" http://www.heritage.com.ua/zakonodavstvo/p_akty/kmu/index.php?id=57. У положенні про Службу згадається обидва зазначені реєстри.
 
Згідно закону “Про охорону культурної спадщини” не втратив чинність Список пам’яток архітектури української РСР, що перебувають під охороною держави, затверджений Постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963р. Згідно прикінцевих положень Закону “Про охорону культурної спадщини” попри втрату чинності Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", “Об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури” відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
 
Крім того, Верховною Радою у першому читанні вже розглянутий проект Закону “Про перелік пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації” №0928 від 23.11.2007р., що має бути затверджений на вимогу Закону України “Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини” від 01.02.2005р. Треба зазначити, що ще у лютому 2005 року Кабмін дістав доручення протягом шести місяців скласти список недоторканних об’єктів і внести відповідний проект закону до Верховної Ради. Але політична ситуація в країні не сприяла плідному законотворчому процесу, тому цей проект був внесений у парламент лише за два роки – у лютому 2007 року. Аналіз законопроекту призвів до наступних висновків: перелік пам’яток, що не підлягають приватизації, формувався не на основі загальних чітко визначених та обґрунтованих критеріїв, а шляхом подання суб’єктивних пропозицій з регіонів до центру, у законопроекті відсутній єдиний підхід до об’єктів культурної спадщини, наприклад до об’єктів сакральної архітектури, що стоять на обліку як пам’ятки, але перебувають у користуванні релігійних громад. У основі законопроекту немає єдиної методики оцінювання пам’яток стосовно доцільності їх приватизації. На думку багатьох експертів, характер його відверто руйнівний, і в існуючій редакції нічого, окрім шкоди, пам’яткам не принесе. Навпаки, викличе величезну хвилю приватизації нечисленним прошарком суспільства численної кількості пам’яток культури, а в наслідок відсутності законодавчих норм про охоронні договори, які б передбачали вимоги до власників пам’яток щодо збереження їх первісного вигляду, реставрації, організації вільного доступу туристів тощо, втрати у цій галузі будуть незворотними, і ніяка реприватизація тут вже не допоможе.
 
Кабмін продовжує активно виключати об’єкти зі Списку пам’яток архітектури української РСР, що перебувають під охороною держави (затверджений у 1963 р.). Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів №864 від 04.06.2003р. зі Списку виключено будинок дворянського зібрання у м. Біла Церква , який мав охоронний номер 43).
 
На виконання Постанови Кабінету Міністрів №1760 від 27.12.2001р. Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики видав Наказ №20 від 30.01.2002р. у якому покладав на Управління охорони та реставрації пам’яток містобудування і архітектури (що його очолював М. Кучерук) зокрема забезпечити подання на затвердження в місячний термін Положення про експертну комісію Держкомбуду України; організацію роботи експертної комісії та науково-методичної ради щодо розгляду питань про занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Тут необхідно зазначити, що наказ вчасно виконаний не був. Затвердження Положення про експертну комісію з занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України замість відведеного терміну відбулося лише за два роки 07.12.2004 р. Наказом №235.
 
Результати моніторингу наявності відповідних територіальних підрозділів на місцях на рівні адміністративних одиниць не нижче області показав їх наявність, водночас він дає можливість стверджувати про неможливість встановлення ієрархії цих структур, оскільки в різних адміністративних одиницях, територіальні підрозділи, що займають охороною культурної спадщини носять різні назви і підпорядковуються відповідно відмінним установам на рівні держави. Так у Києві існує Головне управління охорони культурної спадщини, у складі 50 осіб. Очолює головне управління Начальник Головного управління Кухаренко Руслан Іванович. У м. Тернопіль охороною культурного надбання опікуються Управління з культури і туризму при Тернопільській міській раді, натомість знайти хто займається цими питаннями на рівні обласної державної адміністрації з сайту дізнатись неможливо. У Львові при міській раді міста діє Управління охорони історичного середовища, водночас при Львівській обласній державній адміністрації діє Управління охорони культурної спадщини. На Волині проблемами пам’яткоохоронної діяльності опікується Управління має підпорядковуватись Міністерству регіонального будівництва.
 
Моніторинг діяльності ЗМІ показав недостатню увагу ЗМІ до пам’яткоохоронної діяльності на Волині та Тернопільщині. Так у газеті «Віче» (Волинь) за весь час існування видання за ключовими словами «пам’ятка архітектури» було знайдено 4 матеріали, за ключовими словами «історична пам’ятка» - 5 матеріалів. Матеріалів, де б згадувалась «культурна спадщина» не знайдено. Трошки краща ситуація на Тернопільщині. За результатами моніторингу «Тернопіль Вечірній»: 6 матеріалів з ключовими словами «історична пам’ятка», 5 з «пам’ятка архітектури» і 8 матеріалів зі словами «культурна спадщина», однак жодного згадування про територіальні підрозділи служби, які б дали можливість оцінити їх роботу, так само як і на Волині, не знайдено. Інакша ситуація у Львові та Києві, по яким були оприлюднені результати моніторингу лише за 2007 рік.
 
В рамках моніторингу висвітлення у ЗМІ діяльності Державної служби з питань національної культурної спадщини та її структурних підрозділів у м.Києві, Львівській області за 2007 рік виявлено 539 текстів, опублікованих в газетах «Дзеркало тижня», «День», «Газета по-киевски», «Львівська газета» і «Товариш», що стосувались охорони культурної спадщини, історичних та архітектурних пам’яток в Україні та світі. З них 126 були опубліковані в газеті «День», 97 - у «Дзеркалі тижня», 7 у «Товариш», 11- у «Львівській газеті» і 223 у «Газете по-киевски».
 
З них були відібрані 84 тексти, що стосувались пам’ятникоохоронної діяльності в галузі архітектури та збереження архітектурної культурної спадщини у регіонах, де проводився моніторинг за ключовими словами – «Державна служба з питань національної культурної спадщини»/«Державна служба охорони культурної спадщини»/ «Держкультохоронспадщина», «культурна спадщина» та «пам’ятки історичні/ архітектури». А саме – 42 у газеті «День», 40 у «Дзеркалі тижня», 1 у газеті «Товариш».
 
Загалом Державна служба з питань охорони національно культурної спадщини у вибірці фігурувала 16 разів, а її територіальні підрозділи згадувались 66 рази. В той час як культурна спадщина згадувалась   201 раз, історична пам'ятка – 92, а пам'ятка архітектури – 246 разів. З них найчастіше згадувалось управління охорони історичного середовища львівської міської ради 42 рази, натомість обласні управління 24 рази.
Протягом проведення моніторингу було виявлено декілька найбільш гарячих точок конфліктів навколо пам'яток архітектури та кілька часових піків загострення цікавості до теми пам’ятникоохоронної діяльності.
 
Загалом за результатами моніторингу ЗМІ можна сказати, що діяльність Державної служби охорони з питань охорони національної культурної спадщини є недостатньо прозорою. Зокрема, протягом 2007 року не було опубліковано жодного матеріалу, де начальник служби надав би фаховий коментар щодо подій, які розгортаються навколо руйнування історико-архітектурної спадщини країни. Діяльність самої служби у ЗМІ оцінюється переважно негативно. Зокрема, найбільшу шкоду престижу організації завдають проект будівництва на Подолі, де головним архітектором і руйнатором історичного середовища Андріївського узвозу виступає заступник начальника служби Я.Дегтяр, пов’язаність і очевидна бездіяльність Служби у зв’язку з руйнуванням історичного середовища Лаври та відсутність реакції на можливе виключення українських пам’яток із Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
 
Трішки більш прозорою є діяльність її територіальних підрозділів у Києві та на Львівщині. Водночас діяльність територіального підрозділу Державної служби з питань охорони національної культурної спадщини в Києві, а саме керівника Державного управління охорони культурної спадщини КМДА висвітлено переважно негативно. Руслан Кухарук, що займає цю посаду, не лише не зупиняє незаконні забудови, але й надає дозволи та робить заяви, які дають можливість відповідальним за порушення пам’ятникохоронного законодавства уникати відповідальності. Водночас на фоні кількості та масштабів проблем з охороною архітектурних пам’яток у Києві таку кількість появ на шпальтах газет не можна назвати достатньою.
 
Тим часом львівські підрозділи Служби, як управління з охорони державної культурної спадщини ЛОДА, так і управління охорони історичного середовища львівської міськради, діють хоча і більш прозоро, однак нескоординовано. Більше того, їхнє внутрішнє змагання за повноваження вилилось на шпальти газет. Водночас при професійності керівників обласного управління спостерігається їх певною мірою незацікавленість в охороні архітектурних пам’яток та більша прихильність до комерційних проектів. Тим часом начальник управління охорони історичного середовища львівської міськради принаймні на початку року виглядала настільки некомпетентною у своїй справі, що читачі місцевих видань навіть читали їй курс лекцій з національного та міжнародного законодавства, де роз’яснювали повноваження її відомства. Позитивно оціненим у ЗМІ результатом роботи підрозділу міськради стало проведення міжнародних конференцій, програм з обміну досвідом зі збереження пам’яток архітектури, проведення у Львові школи реставраторів. Водночас управління охорони історичного середовища ЛМР з невідомих причин не контролює ведення будівництва в історичному центрі міста і допускає руйнування культурного шару, розривання поховань тощо.
 
Висновки та рекомендації.
 
На сьогодні в Україні відсутня система цільової підготовки кадрів для комплектації пам'яткоохоронних органів чи специфічних дорадчих структур, її створення є нагальною потребою, яка зумовлена тим, що нинішнє навчання та виховання, наприклад, архітекторів (а саме вони здебільшого виступають виконавцями планів перетворення історичних будівель) ведеться з постійним натиском на амбіційні, реконструктивні методи. Тому консерваційний чи реставраційний підходи до цінного історичного середовища ними часто не використовуються. Кадрові музейні працівники слабо обізнані із специфікою збереження архітектурної спадщини, її примноження, попри правильний погляд на пам'ятки. Особливо, коли йдеться про такі пам'ятки, які повинні бути в постійному користуванні стороннього власника..
 
Нагальною є необхідність створення дієвої системи спеціальної освіти на трьох рівнях. Перший — для всіх архітекторів та мистецтвознавців, що працюють у пам'яткоохоронних органах, мали б існувати курси підвищення кваліфікації з відповідного законодавства, вивчення світового досвіду, нових методик досліджень, реставрації, збереження та наукових критеріїв оцінки пам'яток. Другий — підвищував би рівень освіченості в сфері культури, зокрема, чиновників з держапарату історичних міст, а особливо тих із них, які є розпорядниками коштів і від яких залежить фінансування робіт по збереженню, наприклад, нашого міста. Третій — давав би знання про правила експлуатації історичної забудови безпосереднім користувачам пам'яток: від службовців ЖЕКів до орендарів і власників. Крім того, необхідним є і введення відповідних спецкурсів та спеціальна навчання працівників засобів масової інформації проблематиці висвітлення пам’яткоохоронної діяльності, оскільки вона є необхідною умовою розвитку туристичної інфраструктури регіонів
 
Паралельно на рівні Кабміну слід, нарешті, прийняти рішення про створення в кожній області окремого управління охорони культурної спадщини (що прямо вимагає Закон «Про охорону культурної спадщини», який систематично ігнорується вже шістьма урядами).
 
В складних економічних та політичних умовах вагомого значення набуває системне поширення інформації про наявні в Україні пам'ятки архітектури для розвитку внутрішнього туризму та  інформації про стан їх збереження для залучення вітчизняних та іноземних інвесторів для їх реставрації чи реконструкції. Доцільно видати великим накладом каталог пам'яток, який слід також тиражувати електронним способом. Це сприяло б їх популяризації як серед населення, так і серед іноземних туристів. Проте остання інвентаризація проводилася в середині 80-х років, а проблема втрати культурної спадщини допоки не знаходить відповідного відгуку в широкого загалу українських громадян.
Слід активніше залучати до охорони і збереження пам'яток історії та культури громадські організації, які б проводили постійний та незалежний від органів влади моніторинг пам'яток, фіксували стан та динаміку їх змін, інформували б широкий загал про небезпеку, яка виникла для тих чи інших пам'яток історії та культури. Активне втручання громадських організацій у ці питання є більш дієвими для ліквідації аварійного чи загрозливого стану пам'яток в цілому або її деталей.
 
Затвердження на правовій основі положень про археологічний туризм дало б можливість збільшити фінансову допомогу в спорядженні експедицій. У світі багато ентузіастів, які готові платити гроші, щоб поїхати на розкопки якогось городища, пошуки скарбів, тощо.
 
Для реального зрушення справи збереження пам'яток історії та культури потрібно не лише утворення єдиної продуманої структури державних і громадських організацій, значного збільшення коштів, а й розроблення науково обґрунтованої програми. На основі аналізу міжнародного досвіду охорони пам'яток та вже напрацьованих в Україні документів визріла потреба у чіткому формулюванні концепції визначення об'єктів культурної спадщини, основний зміст якої полягав би у визначенні їх здатності відбивати етапи історичного та культурного розвитку України, процесу її становлення як незалежної держави. Цей головний принцип необхідно поєднувати з історичним, хронологічним і мистецьким підходом до оцінки об'єкта.
 
Довготермінова державна програма збереження пам'яток історії та культури має включати перелік основних пам'яток, їх стан, черговість реєстрації, розмір коштів, потрібних на реставрацію, джерела фінансування.
 
Вдосконалення національного законодавства, приведення його у відповідність міжнародним стандартам, а також надання нових імпульсів реституційному процесу в світі значною мірою залежить від наукових досліджень. В практичній площині ця проблема наражається на значні труднощі, які вимагають комплексного і системного вирішення. Залишковий принцип державної політики в сфері культури (щодо фінансування, виховання населення, створення сучасної нормативної бази тощо), відсутність належної уваги законодавця й виконавчої влади та загальний правовий нігілізм призвели до сьогоднішньої кризи у питанні охорони культурної спадщини в Україні.
 
Ефективність діяльності пам'яткоохоронних органів та дієвість нормативних актів у цій галузі вважаємо незадовільним через недостатнє фінансування та значну залежність від волі чиновників різного рангу на місцях. Питання, пов'язані зі збереженням, реставрацією, використанням і реконструкцією пам'яток та історичних забудов, мають відкрито вирішуватися на засіданнях науково-методичних та громадських рад, які необхідно створювати при пам'яткоохоронних органах, залучивши до співпраці певну кількість фахівців та громадськість. Рішення, прийняті при цьому, повинні бути обов'язковими для виконання, оскільки йдеться про збереження культурного надбання та історичної пам'яті українського народу.
 
Контактна інформація
 
Сирінська Олена
80632978391
 
Мормель Світлана
80671317313

 


  Версія для друку

  Лінк на e-mail
Голосування
Чи вдавалось Вам подати документи на реєстрацію нової/змін про громадську/благодійну організацію з першого разу звернення до органу реєстрації?
так
ні
ще не звертався (лась)
 
Дайджест
№  11

Всі дайджести >>>
 
Партнери та друзі


  ADS: